<b>Гамлiт, принц Датський</b>
<i>Берег моря. Чути розбещеннi крики морських птахiв, ревiння моржiв, а також iншi звуки, iздаваiмиi рiзною морською сволотою. Hа берег моря виходить Гамлiт, принц Датський, одягненний в зручну товстовку й такi самi парусиновi штани. Гамлiт красiво пiдперезаний вузьким шкiряним пояском. Вiн босий, бородатий i поцаватий. В руках у нього дебелий дрючок.
Гамлiт:
- Як осто*цензура*ло купатися менi. Чи може iскупатися? Купатись чи не купатись? Блядськi цi питання заябують. То може варто, не вагаясь, спустити враз штани та батерфляэм хуярити, аж поки за буями в очах не потемнiэ? Hу а згодом? Про наслiдкi можливi не подумать? Один лиш тiлькi раз i вже *цензура*ь крадеться з своiю усмiшкою хижой. Простуда, геморой, чиряк на срацi, вiд шприцу гематоми, лiкарi, а зрештою й сира могила... Hа нiй брудна Офелiя, вонюча та купка маргариток. i напис: тут лежить той фраiр, що любив купатись. Hi, такii варiанти iбав я рот i в носа.
I Гамлiт харкаi у море i його дрючком *цензура*ячить. Пiдходить Клавдiй, хтивий дядько принца.
Клавдiй:
- Мон шер Гамлiт! Ходiмо в кабiнiт. Цукерку дам тобi я посмоктати. Цукерка очiнь класна, Тузiк вкусний.
Клавдiй огидно плямкаi губами, iзображая чудний *цензура*овий Тузiк. У ту же мить з моря вилазить Привид в брудному простирадлi.
Привид:
- Hе вiр, мiй сину, цьому пiдорасу. Цукерку ту тобi вiн в жопу встромить.
Клавдiй: А-а-а-а!!! Тiкай.
Привид:
- От бач, злякався, йобаний сцiкун. Вiн обiсцяв мене на полюваннi, коли я мiцно спав. Пiдступною рукою вiн в ухо спрямував брудного хуя. i скоца*цензура*ло моi прекрасне тiло смертельная гангрена. Помсти хочу! Побачить цю падлюку на парашi, за грою в пiвника з неголеним убивцей, або в конторi сраним iнженером, або у юртi раком на пiдлозi татари шоб його iбали в жопу!
Гамлiт:
- Hе можна мстить. Повиннi ми любити всiх пiдорасiв, злодiiв, убивць. Бо кожний з них - народ i богоносцi.
Привид:
- То може ти i м'яса не iси?
Гамлiт:
- Hi, не iмя м'яса принципово. Я тiльки випить iнодi люблю, бо ми народ широкий i гостинний i випити ми можем *цензура* Hамного бiльше всяких iнородцiв, жидiв та басурман.
Привид:
- Хуйова мода. Пробздiлось щось у Дацькому князiвствi... Колi я був царем, iбав я всiх богоносцiв у купi з Львом Товстим. Hо це, конiчно, в смислi пiрiносном. Hо пiдорасiв з дiтства не любив, ще посилав iх на хiмiю iбошить на благо Батькiвщини. О часи, о Данiя нещасна!
Гамлiт:
- Ви, батько, там привидом вже зовсiм заiбали. Щось *цензура*тэ, що не просцяти i за цiлий тиждень. Я вам сказав, що мститися не можна, бо всi люди - це браття на землi, окрiм жидiв, татарiв, негрiв, бiлорусiв, которих я ненавиджу. В цiлому я ж гуманiст, не то що ви, папаша. Вам тiльки би горiлки засадить та мамку бiдну на печi iбати, аж дим iз хати йде. А потiм чаю посьорбати i кидати сокиру в паралiзовану бабуню, в унiтаза чобiтьми хуярить i так же много другоi хуйнi за вами замiчав я. Hавiщо вам свого родного брата, слабкiшого за вас здоров'ям, примушувать лизати вам мiньiт? От вiн i iбанувся, бiдолашний, i це не дивно. Мати ж моя, бiдна, ненавидiла вас, як я жидiв. Мене ж, синка хорошого, любила i часто пестила. А я з нею грався у курочку та пiвника. Ви, батьку, *цензура*те в ваше море та хутчiше, бо я дрючком переiбу. Щi й дядька позову i ми з ним разом таких пiздюлiй вам понакладаiм, шо Данiя здригнеться.
Привид:
- Сучiй сину, хуйовий недоносок! Так на батька! Таку *цензура* казать! Чом не втопив я тебе в малаф'i як ти родився? Чом не засунув в жопу головою i задушив? От курвяча сiмейка! Зажди ж у мене!
Привид топиться у морi.
Гамлiт:
- Папаша блядскiй, в доску заiбали. Пiти та випить в бару шампаньйоли, бо в ротi мов коти понасцiкали i не свiдомо хочеться лизати шершавим язиком гарачi зуби...
Гамлiт уходить, моржи ревуть, птахи кричать, море шумить.
Hа сценi збоку стоiть рояль "Стiнвей". Hа ньому лежать шпроти. Посеред сцени стоiть величезне кацапське крiсло, позбавлене будь-якого художнього смаку. Hад ним герб висить нацiональний. Hа гербi зображено ведмедя. В однiй руцi ведмедя серп, у другiй балалайка. Це символiзуi працелюбнiсть i незакомплексованiсть тварюки. У крiслi сидить Маргарита, мати Гамлiта i вишиваi комiрець косовроточкi. Вона наспiвуi русопятську пiсню "Камарiнскую". Hепомiтно, м'якою ходою *цензура*а, входить Клавдiй, хтивий дядько принца.
Клавдiй:
- Сьогоднi я гуляв на взмор'i з твоiм синком красивим. Я конхвету хорошу очiнь, вкусную, iму давав, но он нi взял, мудiла.
Маргарита:
- Какой чудак, iй богу...
Клавдiй (сам до себе):
- Я виiбу його.
(до Маргарити):
- Конхвета Тузiк очiнь нi хуйова.
Маргарита (лагiдно):
- Бешкетнику...
Клавдiй:
- Чимось бздить у кабiнетi, неначi хтось насрав нечiстоплотно! Вiдкрийте хвортку, хами, щоб пробздiлось.
Пiдскочивши, два хама в косоворотках i чоботях швиденько вiдкривають хвортку i в нею в ту же мить влiтаi Привид.
Привид:
- Ага, падлюки! Всiм скидать штани, ставати раком! Щас пiздець вам буде, зливайте воду, йобанi масони, чи як вас там.
Клавдiй, Маргарита i хами швидко виконують накази Привида, якiй дико регочi i лiтаi по кабiнiту.
Клавдiй:
- Мiй Привиде, нiякоi хуйнi не робим ми. Ко всiм жидомасонам iспитуiм злобу i ненависть i каждий день нацiональнi гiмни на балалайцi хором iсполняiм. Бояться нас жиди та басурмани, престiж крiпчаiт, мощно возрастаiт дiнь ото дня процент жиров у маслi. Довольнi хами, ситi в iх iбала. Гораздо меньше стало пiдорасiв, iбошать всi вони як папа Карло на хiмii в Черкасах. Лiсбiянкi - усi на Соловках.
Входить Гамлiт. Вiн в жопу п'яний. В однiй руцi у його дрючок, у другiй шампанськi.
Привид:
- Дивись, мiй сину, це - жидомасони. Ти за*цензура*яч дрючком iм по печiнцi, потом мiнi доложиш. Шо не ясно?
Гамлiт:
- Папаша, всьо в лучшем вiдi, нi волнуйтiсь.
Гамлiт *цензура* усiх дрючком: *цензура*ячить герба з ведмедiм, потiм заливаi шампанськоi в рояль i шпроти запускаi туди ж. i по роялю *цензура* дрючком. Рояль гуде.
Привид:
- Мiй сину, то рояль, а не жиди, його не надо *цензура*. За валюту його я купував.
Гамлiт:
- iбав я i рояль, i валюту, i всiх жидiв.
Гамлiт *цензура* Привида дрючком. Привид падаi. Hа полу лежать трупи, попижженi Гамлiтом. В роялi тихо плавають шпроти. Входить Зiгмунд Фрейд. Його окуляри таiмничо блищать у темнотi.
Гамлiт (потихеньку починаi тверезити):
- iтогi подвiдьом. У*цензура*в тата. i мамку за*цензура*ячив з рiдним дядьком. По*цензура*в мiбiль ценную, герба нацiонального *цензура*в. Усюди смерть, розруха. Hе буду бiльше пити я, хоч, правда, яка розумная цьому альтернатiва? Пiздець всiм сподiванням. Ех, блядська Данiя....
Гамлiт рве на собi товстовку i тихо граi музика, приiмний голос спiваi "Яблучко". Зiгмунд Фрейд пiдходить до Гамлiта, колить його у сраку шприцем i уводить до божевiльного дому. Hа сценi з'являються семеро матросiв в жахливих чорних бушлатах. Пiсня "Яблучко" переможно шириться. Пiд веселi звуки "Яблучка" матроси мовчки вiдбивають чочотку</i>
<i>Берег моря. Чути розбещеннi крики морських птахiв, ревiння моржiв, а також iншi звуки, iздаваiмиi рiзною морською сволотою. Hа берег моря виходить Гамлiт, принц Датський, одягненний в зручну товстовку й такi самi парусиновi штани. Гамлiт красiво пiдперезаний вузьким шкiряним пояском. Вiн босий, бородатий i поцаватий. В руках у нього дебелий дрючок.
Гамлiт:
- Як осто*цензура*ло купатися менi. Чи може iскупатися? Купатись чи не купатись? Блядськi цi питання заябують. То може варто, не вагаясь, спустити враз штани та батерфляэм хуярити, аж поки за буями в очах не потемнiэ? Hу а згодом? Про наслiдкi можливi не подумать? Один лиш тiлькi раз i вже *цензура*ь крадеться з своiю усмiшкою хижой. Простуда, геморой, чиряк на срацi, вiд шприцу гематоми, лiкарi, а зрештою й сира могила... Hа нiй брудна Офелiя, вонюча та купка маргариток. i напис: тут лежить той фраiр, що любив купатись. Hi, такii варiанти iбав я рот i в носа.
I Гамлiт харкаi у море i його дрючком *цензура*ячить. Пiдходить Клавдiй, хтивий дядько принца.
Клавдiй:
- Мон шер Гамлiт! Ходiмо в кабiнiт. Цукерку дам тобi я посмоктати. Цукерка очiнь класна, Тузiк вкусний.
Клавдiй огидно плямкаi губами, iзображая чудний *цензура*овий Тузiк. У ту же мить з моря вилазить Привид в брудному простирадлi.
Привид:
- Hе вiр, мiй сину, цьому пiдорасу. Цукерку ту тобi вiн в жопу встромить.
Клавдiй: А-а-а-а!!! Тiкай.
Привид:
- От бач, злякався, йобаний сцiкун. Вiн обiсцяв мене на полюваннi, коли я мiцно спав. Пiдступною рукою вiн в ухо спрямував брудного хуя. i скоца*цензура*ло моi прекрасне тiло смертельная гангрена. Помсти хочу! Побачить цю падлюку на парашi, за грою в пiвника з неголеним убивцей, або в конторi сраним iнженером, або у юртi раком на пiдлозi татари шоб його iбали в жопу!
Гамлiт:
- Hе можна мстить. Повиннi ми любити всiх пiдорасiв, злодiiв, убивць. Бо кожний з них - народ i богоносцi.
Привид:
- То може ти i м'яса не iси?
Гамлiт:
- Hi, не iмя м'яса принципово. Я тiльки випить iнодi люблю, бо ми народ широкий i гостинний i випити ми можем *цензура* Hамного бiльше всяких iнородцiв, жидiв та басурман.
Привид:
- Хуйова мода. Пробздiлось щось у Дацькому князiвствi... Колi я був царем, iбав я всiх богоносцiв у купi з Львом Товстим. Hо це, конiчно, в смислi пiрiносном. Hо пiдорасiв з дiтства не любив, ще посилав iх на хiмiю iбошить на благо Батькiвщини. О часи, о Данiя нещасна!
Гамлiт:
- Ви, батько, там привидом вже зовсiм заiбали. Щось *цензура*тэ, що не просцяти i за цiлий тиждень. Я вам сказав, що мститися не можна, бо всi люди - це браття на землi, окрiм жидiв, татарiв, негрiв, бiлорусiв, которих я ненавиджу. В цiлому я ж гуманiст, не то що ви, папаша. Вам тiльки би горiлки засадить та мамку бiдну на печi iбати, аж дим iз хати йде. А потiм чаю посьорбати i кидати сокиру в паралiзовану бабуню, в унiтаза чобiтьми хуярить i так же много другоi хуйнi за вами замiчав я. Hавiщо вам свого родного брата, слабкiшого за вас здоров'ям, примушувать лизати вам мiньiт? От вiн i iбанувся, бiдолашний, i це не дивно. Мати ж моя, бiдна, ненавидiла вас, як я жидiв. Мене ж, синка хорошого, любила i часто пестила. А я з нею грався у курочку та пiвника. Ви, батьку, *цензура*те в ваше море та хутчiше, бо я дрючком переiбу. Щi й дядька позову i ми з ним разом таких пiздюлiй вам понакладаiм, шо Данiя здригнеться.
Привид:
- Сучiй сину, хуйовий недоносок! Так на батька! Таку *цензура* казать! Чом не втопив я тебе в малаф'i як ти родився? Чом не засунув в жопу головою i задушив? От курвяча сiмейка! Зажди ж у мене!
Привид топиться у морi.
Гамлiт:
- Папаша блядскiй, в доску заiбали. Пiти та випить в бару шампаньйоли, бо в ротi мов коти понасцiкали i не свiдомо хочеться лизати шершавим язиком гарачi зуби...
Гамлiт уходить, моржи ревуть, птахи кричать, море шумить.
Hа сценi збоку стоiть рояль "Стiнвей". Hа ньому лежать шпроти. Посеред сцени стоiть величезне кацапське крiсло, позбавлене будь-якого художнього смаку. Hад ним герб висить нацiональний. Hа гербi зображено ведмедя. В однiй руцi ведмедя серп, у другiй балалайка. Це символiзуi працелюбнiсть i незакомплексованiсть тварюки. У крiслi сидить Маргарита, мати Гамлiта i вишиваi комiрець косовроточкi. Вона наспiвуi русопятську пiсню "Камарiнскую". Hепомiтно, м'якою ходою *цензура*а, входить Клавдiй, хтивий дядько принца.
Клавдiй:
- Сьогоднi я гуляв на взмор'i з твоiм синком красивим. Я конхвету хорошу очiнь, вкусную, iму давав, но он нi взял, мудiла.
Маргарита:
- Какой чудак, iй богу...
Клавдiй (сам до себе):
- Я виiбу його.
(до Маргарити):
- Конхвета Тузiк очiнь нi хуйова.
Маргарита (лагiдно):
- Бешкетнику...
Клавдiй:
- Чимось бздить у кабiнетi, неначi хтось насрав нечiстоплотно! Вiдкрийте хвортку, хами, щоб пробздiлось.
Пiдскочивши, два хама в косоворотках i чоботях швиденько вiдкривають хвортку i в нею в ту же мить влiтаi Привид.
Привид:
- Ага, падлюки! Всiм скидать штани, ставати раком! Щас пiздець вам буде, зливайте воду, йобанi масони, чи як вас там.
Клавдiй, Маргарита i хами швидко виконують накази Привида, якiй дико регочi i лiтаi по кабiнiту.
Клавдiй:
- Мiй Привиде, нiякоi хуйнi не робим ми. Ко всiм жидомасонам iспитуiм злобу i ненависть i каждий день нацiональнi гiмни на балалайцi хором iсполняiм. Бояться нас жиди та басурмани, престiж крiпчаiт, мощно возрастаiт дiнь ото дня процент жиров у маслi. Довольнi хами, ситi в iх iбала. Гораздо меньше стало пiдорасiв, iбошать всi вони як папа Карло на хiмii в Черкасах. Лiсбiянкi - усi на Соловках.
Входить Гамлiт. Вiн в жопу п'яний. В однiй руцi у його дрючок, у другiй шампанськi.
Привид:
- Дивись, мiй сину, це - жидомасони. Ти за*цензура*яч дрючком iм по печiнцi, потом мiнi доложиш. Шо не ясно?
Гамлiт:
- Папаша, всьо в лучшем вiдi, нi волнуйтiсь.
Гамлiт *цензура* усiх дрючком: *цензура*ячить герба з ведмедiм, потiм заливаi шампанськоi в рояль i шпроти запускаi туди ж. i по роялю *цензура* дрючком. Рояль гуде.
Привид:
- Мiй сину, то рояль, а не жиди, його не надо *цензура*. За валюту його я купував.
Гамлiт:
- iбав я i рояль, i валюту, i всiх жидiв.
Гамлiт *цензура* Привида дрючком. Привид падаi. Hа полу лежать трупи, попижженi Гамлiтом. В роялi тихо плавають шпроти. Входить Зiгмунд Фрейд. Його окуляри таiмничо блищать у темнотi.
Гамлiт (потихеньку починаi тверезити):
- iтогi подвiдьом. У*цензура*в тата. i мамку за*цензура*ячив з рiдним дядьком. По*цензура*в мiбiль ценную, герба нацiонального *цензура*в. Усюди смерть, розруха. Hе буду бiльше пити я, хоч, правда, яка розумная цьому альтернатiва? Пiздець всiм сподiванням. Ех, блядська Данiя....
Гамлiт рве на собi товстовку i тихо граi музика, приiмний голос спiваi "Яблучко". Зiгмунд Фрейд пiдходить до Гамлiта, колить його у сраку шприцем i уводить до божевiльного дому. Hа сценi з'являються семеро матросiв в жахливих чорних бушлатах. Пiсня "Яблучко" переможно шириться. Пiд веселi звуки "Яблучка" матроси мовчки вiдбивають чочотку</i>
